Reading Time: 10 minutes

Погода просто супер! Сонячно і тепло!

Все по накатаній. Підйом, вмивання, збирання.
Чекаут до 10 із проханням залишити багаж до вечора.
Поснідав чайком з カステラ (касутера, кастела – японський бісквіт португальсткого походження), яким мене люб’язно пригостив Wataru Shimosato san і в путь!

Із усіх місць, по рекомендації Wataru Shimosato я вибрав два головних на день. Решта по ситуації.

Перше місце це Glover Garden, Nagasaki
З нього чудовий вигляд на місто!

На дворі 10 листопада, а там майже все цвіте і пахне!

Які там koi плавають! Здоровенні, різнокольорові! 🙂

По морю плавають великі і маленькі кораблики, в доках теж різні стоять судна.

Я собі їх фоткаю, нікого не трогаю і тут підходить до мене якийсь японський дідусь і давай мені шось розказувати і пальцем на кораблі показувати. Ніччо не ясно.

Думаю, може я не ті шо тре, фоткаю, а тре ті, шо він показує. Мені не жалко. Сфоткав і ті. Дідусь усміхнувся, похвалив мене і пішов далі.:)

Потім десь хвилин через 15 в іншому місці, фоткаю якусь хатинку, розвертаюсь йти і знов зустрічаю цього ж дідуся.
Сидить на лавці. Дивиться на мене. Усміхається і киває головою. Тіпа, молодець. Правильно фоткаєш.🙂 Я йому усміхнувся, вклонився і пішов далі, бо може знов сваритися почне.🙂

Взагалі, сад Гловера – це парк під відкритим небом, який щороку приваблює близько 2 мільйонів туристів. Крім самого саду, на території парку є будівлі різного призначення, в яких жили та використовували європейці-підприємці, що прибували в Нагасакі.

Дім шотландця Томаса Блейка Гловера – засновника парку –  вважається найстарішою європейською будівлею в Японії.

Друге місце плані на сьогодні – Gunkan jima (Hashima).

Назва острову Gunkanjima означає “Острів-лінкор”. Кажуть, що кластери острову збудовані так, щоб нагадувати лінкор Імператорського флоту Тоса, який в той час будувався на верфях компанії Mitsubishi і мав стати флагманом Японського Імператорського флоту.

Цей, зараз безлюдний острів, колись був самим густонаселеним на планеті Земля. Там були шахти видобутку вугілля компанії Mitsubishi. Потім це стало невигідно і острів виселили. Довгий час туристів туди не пускали, бо все воно в аварійному стані. Зараз пускають лише у три зони і то здалека, але це вражає. Японці зробили все, щоб його включили у список культурного надбання UNESCO. Трохи мають претензії щодо цього острова корейці, але поки все тихо.

Якщо надумаєте туди, то раджу резервувати місця заздалегідь, бо буде як зі мною.
Прийшов до каси, а мене питають чи є резервування. Кажу як є – резервування нема.
Думаю, ну всьо, буде як з сумо в Фукуоці… Однак, дівчинка сказала, що зробить все можливе для мене, але тре півгодинки погуляти. Чось я їй повірив і записався у waiting list.

Поки мав півгодини, сходив в комбіні. Ці комбіні – дуже зручна штука. Якось я вам про них окремо напишу.

Так от, повертаюсь я до кас, стою на світлофорі, а на зустріч йде мій дідусь-фотосенсей. І ще метрів за 10 йде, а вже «зуби сушить» і махає мені рукою.🙂
Мабуть радий був, що я камеру сховав у рюкзак і нічого не фоткаю, не руйную його дзен.🙂

Прийшов на точку, а там вже всі в черзі стоять за квитками. Цивільно так.) Я в чергу стати не можу, бо резервування нема, а дівчинки, якій я довірився як пацан, теж нема.
Стою сумний, дивлюсь то на чергу, то на море, то на годинник. Не довго я сумував, підійшла тітонька з цієї ж компанії і пита чо не в черзі я. Пояснив проблему. Вона каже ок, сча перевірить. Приносить той листок, в який я записався, вдягає на мене бейдж якийсь і відводить в кімнату окрему для таких як я. Там кіно крутять про цей острів і народ тусується поки якась бронь не зніметься. Хв 20 я чекав і вже думав, що про мене забули. Однак, забіг хлопчина з тим самим списком і питає, хто зі списку є. Був тільки я, а інші чуваки просто кіно дивилися. Ну вот, тіпа мені дуже повезло, каже хлопчина, є місце – йдіть в касу. Все таки японське пророцтво сильніше ніж англійське.🙂

В касі все просто. Ти їм гроші – вони тобі квиток, буклет на “найближчій” тобі мові, правила поїздки на англійській і аудіогайд на англійській. Після того як все отримав, розпишись за правила безпеки. Після всіх цих формальностей, відвели мене за руку до виходу і показали вектор швидкого руху до плавзасоба, який тільки мене і чекає. Довелось бігти, бо не гарно, щоб стільки люду мене одного чекали. Хоча все рівно вийшло як в совецькій новинній хроніці: «А возлє трапа іх встречалі … і другіє офіціальниє ліца!». Так от майже весь стафф кораблика чекав поки я зайду, кланялись і усміхались. Я робив те саме.🙂

Місце дісталось мені біля проходу. До вікон далеко. Зате найшлась та дівчинка, якій я раніше довірив свої персональні дані. Виявляється вона в команді тих, хто супроводжує групу на острів, а там біля кас вона просто підміняла когось.
З’ясувалося, що крім квитка, в мене має бути ще «boarding pass», але мені його не дали. Дівчинка швидко мені роздобула його. Взагалі дуже уважна команда.
Почали пливти. Команда тих, хто біля кас працює прийшла на причал проважати нас так, ніби ми на полюс пливемо в далеку експедицію. Всі вишикувались і двома руками довго махали нам з берега.
По дорозі дідусь-гід японською розповідав, що ми бачимо по обидва борти.

Все це в аудіо-гід говорила англійською тьотя, близька родичка Siri. Як і Siri, вона не перекладала жарти, якими розсипав дідусь японською, увесь час, доводячи до реготу всю япономовну публіку кораблика.

Паузи він займав тим, що змушував всіх робити зарядку. То руки розминали, то шию. Думаю, то все для того, щоб відволікти від сильних хвиль.

Екскурсії не проводять в погану погоду і я там зрозумів чому. Коли ми наближались в «зону турбулентності», то всім запропонували льодяники, холодну воду і пакети. Я взяв лише льодяник.🙂 Деяким нічого не допомагало…

Подорож морем до острова займає 30 хв в один бік. Потім ще хв 20 кораблик обпливає острів з усіх боків, щоб можна було сфоткати ті зони, в які туристів не пускають.

Потім причалює до острова і хвилин за 30 проводять екскурсію по дозволеним для туристів маршрутам.

Сестра Siri на острові теж пішла гуляти, бо говорила через слово і я нічого не міг зрозуміти. Хоча основні відомості я вже й так взнав із кінозалу очікування, а жарти дідуся все рівно були для мене «нєпереводімой ігрой слов».

Прикільно те, що команда, яка супроводжує групу дуже грамотно веде себе. Не дає туристам забігати вперед або відставати. Робить це так коректно, що просто дивуєшся.
Ще тим хто сам з камерою і не робить селфі, вони пропонують допомогу в тому, щоб сфоткати на фоні певного місця.

Дуже мило!
Щоб додати драйву, я вирішив на зворотній дорозі сісти на верхній відкритій палубі. Це було волого.🙂

Хвилі дістають аж туди і пасажирам цієї палуби видають дощовики!
На зворотньому шляху весь кораблик по-палубно грав в Jan-ken-pon. Це «камінь-ножиці-бумага» по-нашому. Було кілька призів, які розігрувалися. Бачили б ви з яким азартом японці грають в цю гру! Я бачив це і раніше. У них це дуже популярний спосіб визначення переможця чи розподілу чогось, при чому у всіх вікових категоріях.🙂
Я не грав, бо тримав в руках міцно камеру.🙂 На зворотньому шляху я намагався сфоткати те, про що нам говорив гід спочатку.

В самому кінці зібрали боардінгпаси, аудіогайди і дощовики. Це правильно, бо не буде черг на виході. Легше одній людині пройтись, ніж потім 50 осіб буде стояти в черзі до однієї «Баби Мані».
На завершення екскурсії на палубу вийшов гід. Всі дякували йому оплесками, а він проходив повз людей і усміхаючись дякував усім за те, що скористались послугами цієї компанії.
Коли проходив біля мене він зупинився і потис мені руку. На якусь секунду мені здалося, що він зараз, як мій дідусь-фотосенсей почне сваритися на мене, що я фоткав, коли він розповідав, щось важливе і не сміявся з його жартів на японській.:)
Про сам острів можна подивитися відео з Youtube:

Там навіть знімались деякі сцени з 007SkyFall

Далі в моєму плані був пункт – спробувати chanpon.
Це такий китайській різновид рамену, який є локальним популярним блюдом в Нагасакі.
Вчора, коли ми гуляли з Wataru Shimosatu сан, мені здавалось, що закладів, де готують chanpon безліч. Однак сьогодні я не зміг найти по дорозі жодного. Я прогулявся пішки до готелю, так і не зустрівши потрібного місця.
По одній з легенд, мій автобус відправляється на Кіото з терміналу біля China Town. Я вирішив, що там точно має бути таке місце. І вже по дорозі на трамвай побачив потрібний заклад.

Відмітку поставив!:) Можна їхати далі!
Залишилось саме складне, знайти свій автобус.
Як я вже писав про автобуси, все в них добре, крім вокзалів. 🙂
Якщо дивитися на сайті перевізника, то він вказує відправлення з автобусного терміналу з одного місця, а у квитку вказано інше місце – південний вихід з залізничної станції Нагасакі.

Це виявилось, коли я за кілька годин до відправки скину фото своїх квитків і місце, яке в мене було як місце відправлення автобуса Wataru Shimosato і попросив його перевірити, як місцевого жителя, чи правильно я рухаюсь і саме з цього місця в мене відправлення.
Він відписався, що все ок, все правильно і я собі розслабився пішов гуляти по Chine Town.

Однак, через якийсь короткий час, він мені пише, що моє відправлення не з автобусного терміналу, а зі станції Нагасакі, навпроти готелю New Nagasaki. Треба бігом туди мчати на таксі чи ще чимсь!
Добре що, часу в мене з запасом, встигну доїхати.
Вирішив зайти в той автобусний термінал і перевірити, чому ж мені дали цю адресу.
Знайшов працівника довідкової, який подивився мій квиток і каже, що не переживай, все буде добре! Поїдеш звідси, тільки не в 20:36 як в квитку, а в 20:30 з платформи №4.
Двічі перепитую чи не тре мені на інший вокзал – каже все ок. Сиди і чекай.
А в голові вже малюю собі різні варіанти розвитку подій.🙂 Доганяти автобус на таксі, шукати готель ще на цю ніч, дивитися переїзд поїздом …
Потім згадав своє японське пророцтво і вирішив просто почекати.:)

О 19:40 з’явилась над платформою інформація, що таки дійсно звідси поїде автобус на Кіото. Залишилось лише на нього сісти!
Дякую Wataru Shimosato і Клаудії за допомогу!
В 20:20 приїхав автобус і водій без проблем прийняв мене на борт з моїм квитком.

Як я вже зрозумів з розкладу автобусу, цей автобусний термінал є першою точкою на маршруті. З неї автобус їде, в тому числі, до залізничної станції Нагасакі, де в 20:36 підбирає інших пасажирів.

Мабуть це зручно, бо не треба всім їхати на одну станцію, якщо можна підсісти на якійсь зручнішій, але нєрвів мені це трохи зробило. Думаю, що десь нова сива волосина в бороді в мене з’явилась з цими автобусами.:)
Хоча, коли зайшов в автобус, то пробачив їм все.

Крісла розкладаються як дивани, є спеціальна подушка під поясницю, плєд і ще й соком напоїли. Автобус був напівпорожнім, тому можна було лежати як заманеться.

 Приїхали на станцію Кіото трохи раніше, ніж в розкладі. Я був такий сонний, що профтикафф свою надувну подушку під шию.🙁

Як я сам люблю говорити, добре, що голова не знімається!:)

Висновки:

Перше рішення – завжди правильне!

Треба вчити японську, щоб нормально розуміти де ті автовокзали шукати. Попередні припущення, що мімо залізничних станцій автобуси не ходять – справедливе.

Добре, що є друзі.🙂

Усі фото з Нагасакі можна переглянути у цьому альбомі!