На Хоккайдо є найбільший в Японії Національний природний парк Daisetsuzan.
Його площа більша за деякі японські префектури. Не знаю скільки часу потрібно, щоб його увесь дослідити, але й мети в мене такої не було.
Я мав на цей парк один день і не мав чіткого плану, бо в таких місцях багато залежить від погоди.
В Daisetsuzan можна попасти з багатьох місць, але я обрав точкою початку Asahikawa, як найзручнішу логістично.
Перед відправленням зі станції JR Sapporo забіг поснідати у японському фастфуді, який розташований прямо на станції. Дуже зручно, а головне швидко і їжа здоровіша.
З самого ранку мене розбудило сонечко, яке світило прямо мені в обличчя і не давало доспати тих кілька солодких хвилин до дзвінка будильника.
Я вже налаштувався, що погода буде сонячною, а можливо і теплою, як першого дня.
Поки я збирався, то на дворі вже все небо зятягнуло і по звичці захотілося кави.
Я не полишаю спроби надибати смачну каву в Японії.
Цього разу купив “кіліманджаро” в мережі закладів Lotteria.
Такоє…
А от стаканчики у них прикольні. Якісь волохаті. Не пече в руки.
До Asihakawa майже дві години ходу на експресі Kamui. З JR Rail Pass я завжди сідаю у вагони без резервації місць. По комфорту особливої різниці нема, скоріше навпаки, у вагоні з резервацією місць – пасажирів більше, бо, як правило, таких вагонів в поїзді менеше.
Звичайно, бувають виключення. Буває, що нема вагонів без резервації.
Ще одна ілюстрація якості японської залізниці. Дивіться на фото.
Одразу біля виходу на платформу бачимо інформер, який нам каже, що всього вагонів у поїзді 7. Це важливо знати, щоб не стояти біля вагону, якого не буде.
Тут само на платформі є табличка, яка вказує, що для експресу Kamui тут буде зупинка вагону №2 і цей вагон буде призначатися для пасажирів без резервації місць.
Всі вишикувані в чергу і чекають прибуття.
Ось прибуває поїзд.
Він зупиняється так, щоб двері вагонів були поруч з табличками.
Всі спокійно заходять і сідають на вільні місця.
Як бачите, в вагоні без резервації є купа вільних місць.
От якось вдається японцям так зробити, щоб люди не бігали по перону в пошуках своїх вагонів.
За Саппоро погода теж не краща.
Добрався до Asahikawa, а куди далі толком не знаю.
Бачу перед виходом з платформи інфоцентр для туристів.
Піду спитаю в них!
Цей інфоцентр більше схожий на невеличку бібліотеку. Купа проспектів, брошюр, буклетів, журналів і книжок про місця в цьому регіоні.
Подивився пару брошюр, але ясніше не стало.
Йду до консультанта, який говорить англійською, щоб розпитати де тут що.
Така приємна жіночка-консультант, питає мене, що я хочу побачити в Daisetsuzan.
Кажу, може на гору якусь викарабкатися чи краєвид живописний якийсь побачити. Ну вже, щоб зовсім бонус – то в онсені поваритися.
Оце я ій кажу, а сам бачу як її оченята все збільшуються і збільшуються.
Коли вона себе опанувала, то обережно почала свою розмову з того, що вона дуже рада, що в таку погоду я сюди доїхав і цікавлюсь природними парками Хоккайдо.
Ключовим в цьому реченні було слово “погода”.
Каже, чоловіче добрий, в парку ше не всюди сніг зійшов, щоб взагалі його до відкриття після зими приготувати, а ти лізти на гору зібрався. Так щоб вже все-все було доступно, то це не раніше червня!
І взагалі, питає, ти звідкіля такий моторний приїхав?
Кажу – UKRAINE!
А вона мене перепитує – UK (Юкей?). І ще називається англомовним консультантом.:) Таку ситуацію я вже Хіросімі проходив, тому повторюю – УКУРАІНА!
Далеченько, каже тьотя, їхав ти! Щось придумаємо!
Дістає карту парку і давай пальцем по ній водити і щось бурмотіти.
Потім кажем, що є одне місце, яке відповідає моїм інтересам. Зветься воно Sounkyo.
Там є величенька гора на якій канатна дорога зараз працює.
Майже поруч є дуже відоме живописне місце і онсен теж має вже працювати.
Дійсно, те що тре! Питаю, як їхати туди.
Тьотя каже – момент! Кудись пішла. Приходить з папірцем на якому розклад руху поїздів між станціює Asahikawa та Kamikawa.
Маркером обводить, які варіанти мені підходять, але згадує, що від станції Kamikawa ще кілометрів 25 треба автобусом їхати і знов кудись пішла.
Приносить розклад руху автобусів по цьому маршруту.
Є варіант їхати прямо за Asahikawa автобусом – ціна десь 2100 єн, але якщо є JR Rail Pass, то можна до Kamikawa на поїзді, а там вже 870 єн за автобус доплатити.
Прикинули по часу – є сенс їхати на поїзді. Швидше доберусь і буде більше часу там на місці.
Доберусь я туди, а як там бути?
Знов кудись пішла. Вертається з новими папірцями. Буклєтік про Sounkyo та гору Kurodake.
Показує їх і каже мені, диви як гарно тут! Тільки в літку, а ще краще восени.:)
Показала на карті де гора, а де два живописні водоспади, які вже трохи розмерзлися і почали функціонувати.
В цілому стало зрозуміло.
Лишається майже година до поїзда на Kamikawa. Питаю, що можна тут подивится за годину.
Знов пішла за папірцем.
Приносить схему і каже, що тут близько є музей міста, який якраз дивитися хвилин 30, поруч є павільйон (дістає ще один буклєт), де можна щось перехопити перед поїздкою.
Каже йди на той вихід зі станції, де стоїть скульптура овальної форми.
Тепер в мене почали збільшуватися очі.
Вона уточнила, що це скульптура типу як яйце, але в них по методичці треба казати не яйце, а “скульптура овальної форми”.:)
Згріб цю всю макулатуру і пішов шукати музей.
Я в сучасній скульптурі розбираюсь приблизно так само як в балеті.
Самі оцініть.:)
Йду по дорозі, фоткаю краєвиди, а на зустріч мені їдуть три японських хлопчаки на лісапєтах і кричать мені “Konnichiwa!”.
Відчув себе як в українському селі, коли місцеві діти здоровкаються з усіма – знайомими і не знайомими. Привітався у відповідь. Це не складно.:)
Будівля, в якій знаходиться музей, також об’єднує в собі ще концертний зал та міжнарожний конференц хол.
На вході локери для парасольок, про які я казав. “Припаркував” там свою.
Кидаєш депозитні 100 єн, кладеш парасольку, повертаєш ключа, забираєш ключ.
Очевидно, що при бажанні, забрати цю парасольку можна легко навіть із зачиненого локера.
Але тако можна взагалі залишити її незачиненою і теж нічого з нею не станеться. Ніхто з японців її не забере.
Як на мою думку, то цей локер більше для позначення де саме ваша річ, а не для збереження від потенційного крадія. Головна ідея в тому, що мокрі парасолі не мають бути з вами, коли ви відвідуєте музей.
В касі музею купив квиток і мені ще дали буклєтиків, в яких хоч шось було на англійській мові.
Музей займає два поверхи.
Перший поверх про народ айну – аборигенів півночі Японії.
Показано їх побут.
Ремесла та промисел.
Дівчата, зацініть які вони сумочки носили!
Я на моді розуміюсь так само, як і на скульптурі та балеті, але оцініть самі.
І бусікі!:)
Другий поверх, який є насправді мінус першим поверхом, присвячений місцевій флорі, фауні та тектонічним особливостям цього регіону.
До речі, в музеї хоч і не людно, але крім відвідувачів з дітьми, були і літні люди. Може сюди всіх туристів з інфоцентру направляють?:)
Це я про те, що внутрішній туризм тут дуже популярний. Всі умови для цього створені на високому рівні. Все продумано і надруковано вже купу папірців, які роздають туристам на будь-який запит. 🙂
Заглянув і в той павільйон, який мені рекомендували в інфоцентрі.
Перша частина павільйону то футкорт, а у великому залі було шось на зразок наших “Всі свої” чи шось таке.
Ярмарок всіляких крафтових штучок. Одяг, прикраси, аксесуари, які вироблені людьми, які самі їх і продають тут.
Дуже симпатичненько!:)
На виході помітив буфет з власною випічкою і великою кава-машиною.
Дав ще один шанс на реабілітацію японській каві.
Все рівно не то…
Повернувся на станцію, знайшов свій поїзд. Ну як поїзд. Один вагон, разом з машиністом. Чистенько.
Десь через дві зупинки після Asahikawa я вже був в цьому поїзді єдиним пасажиром.
Знайома ситуація.:) Хтось теж забув парасольку.
Насолоджуючись краєвидами у персональному поїзді ми доїхали до станції призначення.
Станція маленька. Поїзд їздить лише кілька разів в день, але ж їздить! Як пам’ятаємо, сюди можна доїхати і автобусом. Можливо в сезон тут більше відвідувачів.
В 15 метрах від залізничної станції розташовано автобусну зупинку. Мій автобус має бути через 15 хвилин.
Перевіримо!
Все чьотко!
Я зайшов – двоє вийшло і я знов один пасажир.
Коли я лише зайшов у автобус, з автобусної станції вибіг якийсь мужичок і почав мені пояснювати, що це автобус до Sounkyo.
Кажу, дякую, це саме те, що мені треба.
Вказуючи мені на квитковий каунтер, він сказав, що якщо я такий розумний, то чого квиточок не взяв? Це він має за мене то робити? І пішов.
Sumimaseeen! – вибачився я, бо дійсно не помітив цієї штуки на вході, хоч вона і не маленька.
Відірвав квиточок, бо той дядько правий, кому треба ці неприємності з оплатою.
От в мене квиточок з номером станції на якій я зайшов.
На табло біля водія показано скільки має заплатити пасажир, якщо він виходитиме на наступній зупинці.
На виході, в оту шайтан-машинку біля водія, кидаєш квиточок, який розпізнається і машинка одразу показує, скільки треба сплатити.
Сипеш жменю монет в монетоприймач і машинка моментально підраховує, що ти там насипав.
Щоб не було непорозумінь, всюди є попереджувальні написи, щоб пасажири мали гроші в розмінному вигляді, бо водій може не мати чим дати решту.
Ця ж шайтан-машинка вміє розмінювати гроші. Можете розміняти купюру в 1000 єн на монети. Машинка видасть вам монети приблизно так: 500, 100, 100, 100, 100, 50, 10, 10, 10, 10, 10.
Якщо з якихось причин з отриманої комбінації монет ви не змогли скласти потрібну вам суму, можете розміняти ще й монету в 100 єн.
Це дуже зручна штука.
За моїми оцінками ми глибокій … провінції, але дороги тут чудові.
Нарешті ми дістались Sounkyo.
Шкода, що камери не передають того, що відчуваєш між цими горами. На фото вони пласкі, але реально вони тут об’ємні.
Нависають над тобою своєю тихою і спокійною величчю, в той час як хмари пестять верхівки цих гір, оберігаючи їх тисячолітній сон і сейсмічну обстановку в регіоні:).
Побіг я першим ділом до канатної дороги.
Беру в касі квиточок на самий пік.
А мені кажуть, що можеш тільки на перший відрізок взяти (1300 метри), бо всьо шо вище, то для сноубордерів та лижників. А твої лижі де? Нема! От і всьо! Сиди чекай!
Насправді все сказали дуже чемно.:)
Сиджу чекаю посадки на гондолу канатної дороги. Відправлення кожні 20 хв. Знов один самісенький.
Дивлюсь на плакат і шось мені це слово “bad” не подобається.
Та довго про те думати не було часу, бо відкрили посадку.
Біля гондоли троє працівників тепло вдягнутих. Запросили всередину.
Зайшов. Дістав камеру, налаштував все.
Мотор! Поїхали!
Картина така. Сиджу я біля вікна і троє працівників стоять біля дверей і дивляться на мене з інтересом.
Далі просто подивіться відео. 🙂
В якийсь момент все почало зникати, поки не зникло взагалі. Я думав, що ото “bad” стосується того другого відрізку, що вище, але ж ні, видимість закінчилась раніше…
На станції ще цікавіше!
Виходиш і взагалі нічого не видно! 🙂 Але ж сніг нарешті знайшов!
Снігу купа! Важко оцінити його висоту, але точно не мало.:)
Для лижників і сноубордистів тут мабуть “гори насолоди”.:)
Походив трохи ньому, поміряв глибину, а головне порадував свої черевики снігом і пішов назад шукати хлопців, щоб до низу звезли.
Приходжу і питаю, як їм не соромно!:) Привезли мене в “молоко”.
Вони “посушили” трохи зуби зі мною, а потом стали вибачатися, бо таки їм соромно, що не змогли туман і хмари втримати до мого візиту.
Думаю, що вони ше довго будуть регочачи розповідати друзям історію, як бородатий ґайдзін поїхав на гору подивитися на туман і сніг, замість краєвидів гір.:)
Ну що ж, рухаємося далі!
В інфоцентрі мені жіночка сказала, що до іншої локації там треба трохи пройти і перед тунелем звернути праворуч.
Дорога пролягала поміж гір та вздовж гірської річки. На вигляд мілководна, але судячи з тих поламаних і вирваних з коріннями дерев, бувають сезони, коли вона стає повноводною зі стрімким та сильним потоком.
Чим далі я відходив від зупинки автобуса, тим гірше ставала погода. Хмари темнішали та опускались нижче, разом з температурою повітря.
Можливо в теплу і сонячну погоду ця прогулянка відчувалась би по-іншому, але сьогодні кожні 100 метрів цього маршруту давались все важче і важче.
Як же я був радий, що привіз з собою старі зимові черевики! 🙂
Вже як я майже дістався потрібного мені місця, то ще й пішов дощ, а потім і мокрий сніг.
Тому для мене цінність кадрів, відзнятих того дня, надзвичайно висока!:)
Місце мого призначення – два відомих водоспади, які розташовані поруч.
Назву першого (Ryu Sei no Taki) можна перекласти як метеоритний водоспад або водоспад падаючих зірок. Ця назва передає особливість водоспаду. Його потоки падають так, що створюють відповідну асоціацію.
Назву другого (Gina Ga no Taki) було правильно дослівно перекласти українською як водаспад Чумацького шляху, але у випадку з цим водоспадом мабуть доречніше вжити термін “молочний”, бо саме як молоко падає вода з його вершини.
Висота цих водоспадів складає близько 100 метрів.
Частково на них ще є сніг та лід, але вони функціонують.
Пруф:)
В літку або восени тут зовсім гарно, особливо в період momiji (червоніння кленів). Погугліть:)
Ховаючись під парасолькою від дощу і снігу, намагаючись уберегти техніку від вологи я намагався зробити найкращі кадри скоцюрбившимися від холоду пальцями.
Час від часу автобус підвозив партії туристів, в основному китайських, які з усіх сил намагалися влізти у мій кадр. Самі безстрашні з них намагалися підійти до водоспадів по снігу, але провалювалися по коліна і потім решта автобуса діставала бідолах зі сніжної кучугури.
Як не дивно, сліди на снігу нічому не вчили наступних китайських туристів, і так, з незначними відмінностями, історія повторювалась.
Треба було фільмувати китайців, а не водоспади – було б більше переглядів.:)
Промерзши до дрижаків та наклацавши кількасот однакових кадрів, вирішив повертатися на зупинку автобуса, щоб поїхати першим можливим рейсом у напрямку тепла, їжі і цивілізації.
Дорогою назад не радували вже ні краєвиди гір, ні живописні хмари, ні паростки якихось рослин, які вирішили розквітнути в таку погоду.
Хотілось в тепле і сухе місце.
Комічність ситуації полягала в тому, що місце в яке я приїхав, зветься Sounkyo Onsen, тобто Гаряче джерело Соункьо – місце, де є термальне джерело, яке підігріто до високої температури внаслідок вулканічної активності.
Це невеличке селище, яке складається з резортів та готелей, приваблює відпочиваючих повним спектром spa-послуг, смачною кухнею, першокласним сервісом.
Думаю, що в сезон тут нема де яблукові впасти, але зараз здавалось, що я тут єдиний турист.
З розкладу руху автобусу було очевидно, що евакуація можлива не раніше ніж через годину.
Звірившись з туристичною картою, я пішов шукати анонсований на цій карті онсен, який не знаходиться в готелі, в надії, що хоч хв 30 можна буде відігрітися.
Про те, не так сталося, як гадалося. Знайшов я потрібну мені будівлю, але оголошення на ньому говорило, що відкриється воно не раніше 28 квітня.
Добре, що хоч комбіні працює поруч.
Взяв кави і якихось теплих смаколиків з курятини, що досить добре підняло настрій і час до автобуса минув трохи швидше.
До відправлення автобуса з усього курорту прийшло аж двоє людей, крім мене.
Коли ми сіли в автобус, жіночка, одна з попутчиків, запитала в мене який у мене маршрут?
Я ж кажу, що їду до Kamigawa, а потім на поїзді до Asahikawa, а вже звідти до Саппоро.
Яснопонятно – таким був вираз її обличчя.
На словах вона пояснила, що такий маршрут в цей час не дуже вдалий, бо хоч і до Kamigawa доїдеш швидко, чекати поїзд будеш ще годину.
Перевіривши її слова з усіма тими розкладами, що мені дали в інфоцентрі, переконався, що тітонька має рацію.
Подякував їй за пораду, а вона у відповідь каже, що нема за що. В неї вже хобі таке, пояснювати ґайдзінам, як швидше доїхати до Asahikawa, бо ніхто з них не дивиться на увесь розклад, а тільки до найближчої станції.
Нема що заперечити. Я теж не звернув на це увагу.
Всі вийшли в Kamigawa, тому далі я знову їхав один на увесь автобус.
В Саппоро не особливо тепліше.
Голодний і холодний я зайшов у перший заклад харчування, який був на моєму шляху на станції Саппоро. На щастя там годували каррі з рисом. Дуже вдалий варіант. Тепле, духм’яне, поживне.
Ну і порція, яка могла компенсувати всі страждання за день.:)
Ви мене спитаєте, чи задоволений я такою пригодою?
Чесно скажу, що задоволений!
Бо подорож це не тільки комфортні літаки, поїзди чи автобуси. Не тільки затишні готелі та all inclusive.
Подорож – це завжди щось незвідане, непередбачуване, спонтанне.
Це нові враження, нові знайомства, нове усвідомлення простих і очевидних речей.
Це також перевірка себе і своєї реакції на зміни в комфортному середовищі.
Подорож – це прекрасно!:)