Дощ з самого ранку – не саме приємне, коли ти приїхав подивитися ландшафтний парк.
З вікна готелю видно, що внизу всі бігають з парасольками, все мокро, а небо в хмарах.
Проте, дякуючи усім причетним kami sama (японським богам) та японському прогнозу погоди, на час чек-ауту з готеля, вітер з моря трохи розігнав хмари і навіть де-не-де почало проблискувати сонечко.
Цей знак зверху я розцінив так, що якщо хочеш побачити парк в суху погоду, то сніданок на рибному ринку Omicho потрібно відкладати.
Чек-аут з готелю міг би бути супер швидким, бо в лоббі, перед виходом з ліфту, встановлено просту інформаційну стійку, яка каже, що якщо ти ніяких екстра послуг в готелі не замовляв, які потрібно додатково оплатити, то просто опусти ключ-картку в отвір на цій стійці і гарного тобі дня!
В цей момент я з усмішкою згадав кілька чекаутів у моєму житті, коли доводилося реально чекати, доки покоївка перевірить мій номер, навіть якщо в ньому не було передбачено міні-бару в принципі. Натомість тут, всі виходять і просто кидають картки, бо, як кажуть мої японські друзі, японці чесно дотримуються правил.
Однак, мені все рівно потрібно на ресепшн, бо я вирішив залишити на зберігання в готелі максимум непотрібних мені на прогулянці речей. В Японії це нормальна практика, залишити на зберігання важку чи непотрібну вдень валізку в готелі до вечора. Я постійно так роблю і вам рекомендую. Є ще варіант залишати речі в автоматичних камерах схову на станції, але, не дивлячись на те, що цих автоматичних локерів досить багато, скажу з власного досвіду, що завжди є такий ризик, коли абсолютно всі вони будуть зайняті у потрібний вам момент.
Речі прийняли без питань, видали квитанцію і побажали гарного дня!
Парк Kenrokuen розташований зовсім поруч з моїм готелем. По дорозі взяв кави в 7eleven, як раз не поспішаючи вип’ю по дорозі і буде мені сніданок.
Парк досить великий. Історія парку починається з 1620 року. Заснували його керманичі клану Маеда. Зараз на території парку 8750 дерева, а загальна територія парку складає 11,4 гектари.
Парк Kenrokuen входить до трійки найбільш знаменитих парків Японії – The Three Great Gardens of Japan (日本三名園, Nihon Sanmeien). Решта з цих трьох парків це: Korakuen (в місті Okayama в префектурі Okayama) та Kairakuen (в місті Mito в префектурі Ibaraki). Для вас це мабуть все звучить однаково, але це зовсім різні міста і парки.:)
Парк Kenrokuen межує із територією Каназавського замку. Вхід до парку коштує 310 yen (приблизно $3).
На вході продавець квитків традиційно запитав звідки я, але це йому нічого не дало, бо брошюрки про парк української в нього не було, тому я патріотично погодився на англомовний варіант.:)
В парку було досить людно. Я вирішив рухатися в парку по колу проти годинникової стрілки, щоб не пропустити чогось цікавого.
Назва парку пояснює його концепцію. Парк шести особливостей.
Шість особливостей як синонім відмінного ландшафтного саду.
Згідно з давньою китайською книгою садів, має бути шість різних піднесених якостей до яких може прагнути сад.
Згруповані традиційними доповнюючими парами, вони звучать приблизно так:
просторість та усамітнення,
водоспади та панорами.
штучність та античність,
Як можна собі уявити, досить важко знайти сад, який благословенний будь-якими трьома або чотирма з цих бажаних атрибутів, ще менше п’ятьма, але майже ніколи всі шість.
Однак, назва “Kenroku-en” буквально означає “сад, що поєднує шість характеристик”.
В таких місцях традиційно починаєш думати про те, що було б добре сісти напроти якогось суперового виду, милуватися красою і почати медитувати як must have практика у повсякденному житті.
Кажуть, що медитувати, це значить не думати ні про що. Простіше кажучи, «втикати». :)) Думаю, ми всі переживали такий стан, тільки не знали, що то можна було назвати вступом до практики медитації.
Якщо все ж захочете почати по-справжньому, потрапите в супер красиве місце для медитації і не знатимете з чого розпочати, то можете скоростатися моєю практичною порадою з Kenrokuen.
Мені в нагоді стало те, що я не перевірив вільне місце на своїй камері і коли дійшов до надзвичайно гарного і затишного місця та захотів його зафільмувати, то камера мені сказала, що картка повна і всьо, приїхали.
Оскільки з ноутбуком я ходжу всюди (хто мене знає, може це підтвердити), то я був змушений присісти, відкрити ноут і почати копіювати на нього 16 гб контенту.
Кращого способу потренувати дзен у такому красивому місці і не придумати.
Кажуть, що дуже прокачані такі скіли у користувачів однієї відомої операційної системи з логотипом схожим на кольорові прямокутники, яка любить неконтрольовано оновлюватися в самий критичний момент.
Майже 15 хвилинне «втикання». :))
За цей час згадав все, що читав про любов Стіва Джобса до Японії. :))
Думаю, в цьому парку надзвичайно гарно, коли цвіте сакура, а також, коли почервоніє клен. Хоча сезон, коли я сюди навідався, не дуже вдалий, але все рівно гарно.
Особливо гарно біля ставків, яких є кілька в цьому парку.
В цих ставках живуть неймовірних розмірів та кольорів коропи, яких тут звуть koi.
Взагалі, маю відзначити, що всюди в парку можна бачити робітників, які прибирали та доглядали за ним. На відвідувачів не звертають уваги, працюють на повну. А от відвідувачі не втрачають нагоди зафільмувати, що ж там роблять садівники.:))
Цікаво було поспостерігати за бригадою садівників, які займались тим, що підв’язували дерева. У Kanazawa сніжні зими, а тому дерева потрібно доглядати, щоб під снігом вони не зламалися. Це трохи усміхає, коли працює вся бригада і лише один, старший за віком, роздає команди і ходить з виском (тягарець на шнурку), перевіряючи, щоб всі мотузки на дереві, були рівненько пов’язані, бо це ж люди прийдуть дивитися і скажуть потім, що криво зроблено, а це сором на всю фірму буде. Репутація тут, насправді, найцінніше.
Зазвичай у нас виглядає навпаки. Один бідолага копає, а решта робітників дає поради. Де бригадир в такі моменти, взагалі нікому не цікаво.
З цікавинок, які можна дізнатися з брошюри, це те, що у цьому парку було сконструйовано перший в Японії фонтан. Він б’є водою, що природнім чином стікає з верхнього ставка на висоту 3,5 метри.
Це, звичайно не Вінницький фонтан Рошен, але для того часу це було досягнення.
З розваг того часу, варто ще відзначити чайні будиночки. Чайна церемонія це тема окремої нотатки, але просто зайти на чайок можна і в цьому чудовому парку.
Спочатку запрошують в кімнату для очікувань, де можна посидіти і помилуватися прихованою від інших туристів красою. Через кілька хвилин запрошують перейти в іншу кімнату, яка вже і є кімнатою для чаювання.
Щоб вони відрізнялися дуже між собою, то не скажу. Столів, стільців, чайників і всіх цих атрибутів тут нема. Всіх запросили сісти на татамі вздовж кімнати, а речі та верхній одяг одяг залишити у передпокої.
На вибір в цьому будиночку пропонували лише два види чаю. Звичайний зелений чай (Sencha) та чай заварений зі спеціального чайного порошку (Matcha). Я вибрав останній, бо давно не куштував його.
До чаю додаються спеціальні солодощі, які найбільше пасують до обраного напою. Жінки в кімоно винесли та поклали на татамі перед кожним гостем, обраний ним напій та смаколик.
Як і всі японці, я спочатку сів у позицію seiza (коліна разом, сідниці на п’ятах). Це одна з позицій, яка мені відома з кендо, бо ми починаємо і закінчуємо тренування короткою медитацією в цій позиції. І хочу вам сказати, що добре що в нас вона коротка, бо зазвичай японці сидять в цій позиції дуже довго. Без звички це важко і навіть боляче, але персонал одразу попередив всіх, а в першу чергу мене, що сидіти в seiza не обов’язково. Можна сидіти в позі agura – відомій нам як «по-турецькі», коли можна опустити сідниці на підлогу, а коліна розвести в боки, схрестивши ноги в районі голені. Звичайо це зручніше, але не так щоб зовсім без дискомфорту.
Коли нарешті всім винесли чайок та десерт, руки потягнулися за камерою. І не тільки в мене.:)) Жіночка, яка вела церемонію одразу дала зрозуміти, що фотографувати можна і навіть треба:). У японців вважається, що, якщо не сфотографував їжу, значить не їв.
Після фотографування, ведуча запросила всіх розпочати з десерта та продовжити насолоду чаюванням, а сама розпочала лекцію про буремну історію цього чайного будинку, особливості його конструкції, а також пережиті ним реставрації. Я зрозумів, що я прослухав той момент, коли пояснювали як правильно смакувати, коли побачив, що всі доїли десерт, а потім пили чай і лише я один пив чайок в прикуску з десертом. Ви так не робіть.:)) Спочатку потрібно з’їсти смаколик, а потім випити чай.
А якщо питимете той самий чай, що і я (Matcha), то зверніть увагу на чашку. Для такого чаю чашки більші і зазвичай не зовсім симетричні. Майстри роблять ці чашки так, що в них є «лице» – те місце, яким потрібно повернути чашку до себе, що зробити ковток, тримаючи однією рукою чашку за дно, а іншою повертаючи за годинниковою стрілкою.
Крім цього, смакування чаю в японській культурі це не тільки про смак чаю та десертів, хоча це має велике значення. Часто темою розмови під час чаювання була сама чашка у якій подавали чай. Саме асиметричність контурів чашки, колір, фактура, стиль роботи гончара, який виробив чашку, могла бути окремим предметом розмови, бо інстаграму тоді не було і лайкнути файний крафтовий виріб можна було лише за розмовою, тримаючи цей предмет у руці.
Після того, як всі допили чай, ведуча показала як відкривати традиційні двері-вікна з рисового паперу і запросили всіх пройти на ґанок чайної кімнати для фотографування та споглядання на садок.
Оскільки я був єдиним іноземцем в групі, то мене, як в тому анекдоті «попросили залишитися». Ведуча запитала звідки я і коли почула про Україну, вибачилась, що не знає нашої мови, але може на дуже простій англійській переповісти мені резюме лекції, яку вона прочитала на японській мові іншим гостям.
Це було дуже приємно. Особливо торкнула її турбота про мою голову, бо вона кілька разів вчасно врятувала мене від удару головою в дерев’яні низькі перекриття чайного будинку.
Подякувавши за лекцію, я теж пішов на ґанок за своєю порцією милування та фотографування.
Тут мене теж чекав маленький сюрприз. Поки я слухав лекцію, вся група вже закінчила фотографування на ґанку і я мав можливість хвилин 5 побути абсолютно один серед цієї краси. В мене навіть селфі-доказ є!:)
Прогулянки по такому парку, навіть для туриста, мають цікавий заспокійливий ефект. Навколо постійно чути шум водоспаду, каскаду чи фонтану, а якщо десь цього не чути, то заспокоює шум гравію під ногами.
Мабуть у такому стані був відомий японський поет Мацуо БАСЬО, коли писав своє хайку, яке можна прочитати на табличці, гуляючим цим величним садом.
あかあかと
日はつれなくも
秋 の風
Якщо у вас завжди були запитання до такої поезії, то можете спробувати прочитати його мовою оригіналу без знання японської мови:
Aka aka to (ака ака то)
Hiwa tsure naku mo (хіва цуре наку мо)
Aki no kaze (акі но казе)
На англійську мову цей вірш перекладено у більш ніж 10 варіантах, але українською я маю лише один переклад:
Вихор восени
Та червоний сонця жар –
Скільки люті в них …
(переклад Володимира Панченка)
На жаль мої фото не передають усієї краси та величі цього парку, але я ще покажу вам кілька і будемо рухатися далі.
Можна було б довго ще гуляти цим парком, але у туриста стільки часу нема, тим більше, коли поруч ще одне цікаве місце.
Справа в тому, що буквально через дорогу з цим парком межує Каназавський замок і його парк.
Треба встигнути і там побувати! Раніше парк Kenrokuen був закритим для всіх і його могли відвідати лише гості замку Каназава.
Насправді, хоч цей замок і був збудований у певному вигляді у 1583, але до наших днів майже нічого не дожило. Все в певній мірі було піддано реставрації. Якщо подивитися на історію замку, то він постійно страждав від пожеж. І це загальна біда японських замків.
Фактично у замку є дві повноцінні споруди.
Перша, це ворота Ishikawamon, через які ви зайдете до парку замку з боку Kenrokuen.
Друга, це Gojikken Nagaya – довга дерев’яна споруда, яка використовулася як сховище, до якої примикають сторожеві вежі.
Gojikken Nagaya була повністю реконструйована у 2001 році і на це варто подивитися. Особливо це буде цікаво тим, хто цікавиться фортифікацією і роботою по дереву. Всередині детально пояснено, як відбувалася реконструкція з дотриманням усіх прийомів роботи з деревом того часу.
Отакий вигляд був у сторожа з вежі. Сидиш і дивишся, як ростуть гори.
А це вигляд на цю ж сторожеву вежу і рів, який чекав на нападників.
Територія парку самого замку майже 30 гектарів. Є де погуляти, якщо є час.
Я вам покажу ще одне гарне місце в цьому парку, яке не можна пропустити.
Це парк Gyokusen-inmaru з будиночками для відпочинку. Кажуть, що цей парк був резиденцією дружини одного з володарів замку, а за іншим джерелом, що це було улюблене місце саме чоловіків-володарів замку, які зробили цей парк власним простором, не допускаючи сюди гостей, які могли відвідувати парк Kenrokuen. Перепад висоти у 22 метри, робив для цього парку справжній 3d ефект для тих часів.
На завершення додам, що у 2008 році Замок Каназава визнано Національним історичним пам’ятником Японії.
Я б рекомендував мати на ці локації добрих півдня і підібрати сезон, коли все буде виглядати яскравіше, ніж на моїх фото.
А я вже так находився, що апетит в мене нівроку, тому треба бігти на рибний ринок Omicho, бо вже дуже скоро потрібно виїзджати у наступний пункт – гірське містечко Takayama, де мене чекає гарячий онсен і мармурове м’ясо hide beef.