Останній день перебування у Sapporo.
Чекаут в готелі о 10:00.
Враховуючи те, що Sapporo досить велике місто, я вирішив обміняти ще трохи грошей на подальшу подорож в банку Sapporo, бо обмінники по місту показували просто здирницькій курс.
Речі залишив на ресепшені готелю і запитав там про найближче відділення банку.
Виявилось, що таке є зовсім неподалік. Мені вказали на місце на карті, яке було зовсім поруч з Ramen Alley, а до нього я вже добре знав дорогу.
На вулиці сьогодні дуже вітряно і досить холодно, тому було постійно чути від японців, які ловили дрижаки в своїх костюмчиках, вигуки «Samui!», що в перекладі означає «Ох і холодрига сьогодні!».
Вказаний мені банк я знайшов доволі швидко.
Всередині банку мене привітно покликала працівниця, черга до якої звільнилась. Коли я сказав слова «yu-es dora exchanju», вона відповіла «chotto matte kudasai» і кудись пішла. За кілька секунд вона повернулась з папірцем в руках. Це мені нагадало ситуацію в інфоцентрі Asahikawa і коли показували такі папірці, то нічого хорошого в результаті я не отримував.
Так і цього разу. Жіночка вибачилась і сказала, що в цьому відділенні нема послуги обміну usd на jpy, але ось мені схема, як пройти до найближчого відділення, де можна це зробити. Ще раз перепитала чи саме usd мені треба міняти, бо якщо валюта якась інша, наприклад фунти чи євро, то тоді треба до іншого відділення.
Все ок, кажу, мені підходить! Беру схему, дякую і йду далі.
Вітер на вулиці не вщухає. Задуває так, що ледве схема не вилетіла з рук.
На одному з перехресть я замешкався, виглядаючи вивіску потрібного мені банку і тут до мене підійшла дівчина, яка спостерігала мої навігаційні потуги, і запитала чи може мені допомогти.
Показав схему, пояснив проблему. Вона вказала напрямок і каже, що це тут поруч.
Питає звідки я. Вже навчений не одним разом, кажу – УКУРАЇНА!
Це її вразило. Каже, ого, далеко ти забрався! Знаю де Ukraine. І каже “SPASIBO!”. Я відповів, що я надзвичайно вражений тим, що вона знає такі слова, але українською це слово буде “Dyakuyu!”. Вона повторила дуже чітко. Знач є шанси!:) От і зрозумій цих японців, то Юкей, то абсолютно чітко Юкрейн.
Каже, проведу тебе до банку, а ти мені розкажи, де ти був в Саппоро.
Ну я їй коротко переповів про свої пригоди. Посміялися.:) Вона теж думала, що то вже весна буде, коли один день тепло було, дістала все весіннє. Тепер я посміявся.:)
Так за розмовами дійшли до банку. Я подякував за компанію і допомогу, а вона побажала мені вдалої подорожі і пішла в інший бік. Вона просто пройшла зі мною, щоб переконатися, що я знайду банк. Їй це це не було по дорозі.
Такі от вони японці!
В банку на вході мене зустріла жіночка, яка розрулює черги. Не знаю, як ця посада називається.
Вислухавши мою проблему, вона відвела мене до тієї частини залу банку, де мені допоможуть, зареєструвала в електроній черзі (хоча я там був лише один) і запросила присісти та зачекати.
Приміщення банку виглядають трохи не так, як зазвичай у нас.
Немає цих скляних перегородок з віконцями. Стоять столи в кілька рядів. Клієнта запрошують присісти за стіл, а очікування теж відбувається на стільцях, які стоять в кілька рядів напроти столів працівників. Так якось більш по-людські.
Коли підійшла моя черга, мене запросили пересісти на стілець за столом з працівником. Ще раз запитали чи точно я хочу обміняти долари та показали таблицю курсу. Я підтвердив, що такий курс мене влаштовує. Тоді в мене запитали, яку суму я бажаю обміняти та попросили паспорт. З паспорту зробили копію і дали заповнити заявку на обмін, де просять вказати власноручно прізвище та ім’я, кількість повних років, адресу в Японії та номер телефону.
Я передав суму в доларах, її перерахували, озвучили в голос, на калькуляторі показали скільки я отримаю в японських єнах і тільки після того як я в черговий раз підтвердив, що мене все влаштовує процес пішов далі.
Мені видали номерок і попросили почекати на стільцях в залі.
Це зайняло хв 5, бо з моєю заявкою працівник пішов до старшого над ним, той перевірив, що все ок і тоді гроші передали вже іншому працівнику, який сидить ще далі, на фактичний обмін.
Покликали знов. Вибачились, що змусили чекати і перейшли до рахування єн. При мені перерахували кожну купюру. Я в черговий раз підтвердив, що все ок.
Тоді гроші поклали на маленьку тацю і передали мені. Ще дуже зручно, що в японських банках чи обмінниках можна одразу взяти безкоштовно паперовий конверт, куди скласти обміняні гроші. Як не дивно, але мені практично не траплялось бачити пошарпані купюри японської єни. Чи то японці так бережливо з ними поводяться, чи це тому, що більшість дрібних і частих операцій відбувається в діапазоні до 1 000 єн, в якому задіяні монети, чи то центральний банк так швидко вилучає зношені купюри, щоб все було красиво. 🙂 Важко сказати, але такими грошима дуже приємно користуватися.
Обмін здійснено. Можна рухатися далі.
Забрав речі в готелі і подався на станцію JR Sapporo.
Далі в моєму плані Noboribetsu, а точніше Noboribetsu onsen.
Це ще один відомий і, здається самий більший на Хоккайдо, резорт з гарячими джерелами.
Враховуючи, що це знаходиться південніше Саппоро, в мене було повно оптимізму стосовно того, що історія як в Sounkyo не повториться.
Швидко поснідавши на JR Sapporo сів на поїзд до Noboribetsu.
Краєвиди дійсно стали веселішими за вчорашні.
До Noboribetsu трохи більше години, якщо їхати на експресі Hokuto.
По прибуттю потрібно було вирішити одне важливе питання – десь подіти сумку. Зважаючи на кількість китайских туристів, які вийшли на цій станції та розмірів і кількості їх валіз це могло стати проблемою, бо кількість камер схову на такій малій станції може бути суттєво обмеженною.
Виявлось, що більшість туристів їхали з великими валізами саме на резорт, тому не використовували камери схову вокзалу, а ті хто не їхали туди, але мали валізи більші за розміри комірок, ті сумно і заздрісно дивилися на мене, бо мені пощастило. Вільна комірка була. Моя валізка разом з парасолькою помістилась в комірці, яка коштує 500 єн, а 500 єн в мене були, навіть однією монетою. Однак, це не дуже допомогло, бо монетоприймач був розрахований на монети в 100 єн, що абсолютно логічно. Монета в 100 єн сама популярна в Японії, то ж тримайте її завжди в достатній кількості. Буде в нагоді!
Речі лишив в камері і пішов до працівника станції розміняти монету по 100 єн, що він зробив з розумінням і усмішкою.
На камері схову була наліпка з дуже корисною інформацією для відвідувачів з дітьми.
Якщо залишаєте дітей в камері схову, то зачиняйте добре дверцята, щоб вони не вилазили. 😉
До Noboribetsu onsen від станції JR Noboribetsu ходять автобуси за певними маршрутами. Я попередньо завантажив карту руху автобусів і тепер потрібно було лише встигнути на свій, бо ходять вони з великим інтервалом, але за яким саме розкладом я не знав.
На виході зі станції стоїть кілька автобусів, які здійснюють трансфер гостей резортів, маршрутний автобус до Noboribetsu onsen, а також таксі.
Потрібний мені автобус стояв на зупинці, що можна вважати теж везінням. Дорога обійшлась в 320 єн, а на таксі було б 2000 єн. Різниця відчутна.
Автобус довозить до станції Noboribetsu onsen, а вже звідти можна пішки дістатися до потрібних локацій.
По вказівникам я пішов до Jigokudani (地獄谷) .
Назва цього місця перекладається як Пекельна долина (Hell Valley). І розташування, і назва дуже відповідають по змісту і формі. На відстані приблизно 800 метрів вище від центру Noboribetsu onsen є ділянка з вулканічною активністю, де з-під землі вирує пар та течуть сірчані потоки окропу.
Саме це Jigokudani і гріє всі ті гарячі джерела, які приваблюють сюди купу туристів.
Фото не передають динаміки цього місця, тому я взявся зафільмувати кілька сцен, щоб ви це краще відчули.
Але ні фото, ні відео не передає того сірчано-аміачного сморіду, який стоїть над цією долиною.
Струмочок, що біжить долиною, має температуру +88º С!
Далі можна було оглянути ще кілька озер, які знаходяться ще вище долини.
Взагалі, Noboribetsu onsen є частиною іншого Національно природного парку Японії – Shikotsu-Toya, тому всюди по ньому були розміщені таблички з описами унікальності дерев, комах, пташок та інших представників флори і фауни, які тут перебувають.
А ще, щоб не було сумно тут ходити, по дорозі розташовані стенди з демоном, який постійно задає питання.
Це шось по типу квесту, граючи в який можна було більше дізнатися про парк.
До речі, ще на самій станції, навпроти виходу в місто, можна побачити демона, який сидить і чекає коли ж ви нарешті завітаєте в Noboribetsu onsen.
Демонів (Oni) вам ще доведеться тут побачити, бо за повір’ям вони аборигени Jigokudani, що досить логічно, бо де ще жити демонам, як не в Пекельній долині. Однак, не лякайтесь.
В місті нема окультизму чи іншої дурні щодо демонів. Ці демони захищають гарячі джерела і є абсолютно дружніми. Тому їх тут люблять.
Також в Noboribetsu, влітку, відбувається фестиваль феєрверків, який теж має відношення до місцевих демонів.
Далі в гору стежка веде до озера Oyunuma та гори Hiyori.
Вони теж парують не менше ніж долина.
Для тих, хто тєжко находився по цим горам і долинам, є один приємний сюрприз.
Це онсен для ніг під відкритим небом.
Можна посидіти на березі і помочити втомлені ноги у багатій на всілякі мінеральні добрива воді.
В цьому місці температура вже близько 40º С, але в залежності від активності гейзерів, може трохи коливатися.
По часу вже потрібно було вирушати в бік автобусу, бо мені ще далі їхати.
Дорогою ще бачив гейзер, який б’є висотою 8 метрів. Так написано.:)
Він реально схований в такому склепі, що видно тільки пар і чути такий свист та гуркіт, що можна точно в демонів повірити.
Тут ще є парк ведмедів, кажуть, що дуже кумедних, але він також був зачинений на профілактику.
Поки я повертався на зупинку автобуса, вже починало сідати сонце і ставало трохи прохолодно. Добре, що автобус не довелось чекати довго.
Повернувся на залізничну станцію і перевірив, коли наступний поїзд до Хакодате. Часу було трохи менше години, тож було б добре щось перехопити після такої прогулянки.
Не дивлячись на те що, курорт популярний, поруч зовсім ніяких закладів харчування не було. В таких ситуаціях раджу шукати магазинчики-комбіні. В них завжди можна знайти дуже достойний перекус за адекватні гроші.
Поки решта пасажирів нудилися на станції я прогулявся метрів 300 до комбіні та прикупив собі «завтрак туріста»: онігірі та сендвіч. Є з різними смаками.:) З’їв їх вже в поїзді.
Поки туди-сюди гуляв, вже і підійшов час виходити на посадку. Забрав валізу з камери схову і пішов на платформу. Показав контролеру JR Rail Pass, а він мені сказав, що вагони для пасажирів без резервації місць треба чекати на позначках 13, 15, 17.
Це саме було продубльовано на інформаційному табло на самій платформі.
Щоб далеко не ходити, я зупинився на позначці 13.
Не втомлююсь показувати вам, що будь-які поїзди в Японії, приходять точно по графіку, а головне зупиняються так, що пасажир точно і заздалегідь знає, де будуть двері до його вагону.
А тепер кіно. Як у братів Люм’єр.:)
Прибуття поїзду на вокзал Noboribetsu.
Занавіс! 🙂
PS.
Оригінальне відео тут.
Більше фото тут.