Сьогоді у моєму плані Arashiyama.
Проте, як ви пам’ятаєте, я не все купив в кендошопі в Нагасакі, тому на зустрічі зі своїми друзями-поліцейськими я запитав їх, як потрапити в кендошоп в Кіото.
За якихось 15 хвилин вони перевірили всі варіанти і намалювали мені «індєйську карту» з найкращим маршрутом.
Маршрути від Google maps відпочивають!:))
Їхав на автобусі. Попав в Кіотські затори. Уявляєте, ніхто по тротуарах не обганяє, по зустрічній теж, на перехрестя не вилізають, не пібікають. Просто чекають і їдуть кожен в своєму ряду. І за якісь 15 хвилин всі роз’їхались як треба.
Згідно свого маршрутного листа я був на точці вчасно.
Купив все що мені було треба, але хіба можна купити в кендошопі тільки те, що в списку? Набрав ще всякого потрібного.🙂)
Поки я там собі вибирав, куди гроші потринькати в кендошоп зайшли французькі туристи.
Стояли біля шінаїв, шось крутили їх в руках, перебирали. Я подумав, шо це якісь кендоки, бо там поруч Бутокуден. Потім ходили по магазину, намагались французькою і англійською мовами шось розпитати дівчинку-продавця, яка англійською зовсім не розмовляє.
Потім підходить до мене жіночка одна з них і каже «екскузіма, кен ю хелп ас?».
Я їй: Ask?! Shure!
Вона махає рукою своїм з іншого кінця магазину і тут підходить чувачок з shinai в руках і вона питає, як я думаю, чи пустять з цим на літак.
Кажу, що всьо залежить від ваших авіаліній. Як правило, shinai вважається додатковим негабаритним багажем і за нього потрібно платити. З досвіду, shinai дешевше купити в Японії, ніж його сюди привезти. Так само і відвезти. Ну і взагалі, існує можливість відправити доставкою прямо додому із магазину. Я так колись іайто купив, тут же, в Кіото.
Вони мене послухали і кажуть, шо всьо супер, дякують шо пояснив, але їм цей shinai треба для красоти інтер’єру, а не для занять кендо…
Вопщім яснопонятно. Кажу, нема за шо, питайте ше.
Ну вони це сприйняли буквально і через 5 хвилин приходить цей мужичок знов і жіночка перекладає на англійську його питання чи саме цей shinai нормальний.
Дивлюсь, а він жіночий shinai вибрав. Повів його назад у відділення де shinai, показав де 男(ме)shinai, а де 女(жо)shinai. Трохи подумав і вирішив, ще показати як розмір shinai підбирати. Каже, шо всьо зрозумів і буде вибирати. Жіночка теж дякує і питає звідки я. Кажу з України. Вона каже, що це і так на спині прочитала, але перепитує чи це Європа? Я рази три глибоко видихнув перед тим як відповісти.
Поки ми з’ясовували геополітичні тонкощі, повертається мужичок з shinai 36 розміру і каже, що саме цей йому підходить по ціні і тепер треба йому отой кружочок підібрати, що на рукоятку одягається. OMG, то він про tsuba.
Пішли підібрали tsuba по розміру. Каже, не тримається! Ну ясен-красен, шо не тримається. Треба ж tsuba-dome ше купити. Каже, шось дорого всьо разом виходить. Не розраховував на таку суму. Щоб вже все розставити на місця, вирішив показати, скільки коштує, якщо купити повний комплект.
Не знаю, чи купив він той shinai чи ні. Але ціна його вразила.🙂)
З кендошопу я бігцем на зупинку автобуса і ходу на Arashiyama.
Ну і народу тут…
Arashiyama це така місцина на заході Кіото, поблизу одноіменної гори. Місце це дуже відоме і там можна провести увесь день, але в мене того дня не було, тому в мене була дуже коротка програма.
За мостом праворуч є станція, де можна прокататися на традиційному човнику по річці і оглянути гору. Довжина маршруту приблизно 1 км.
Найближчий човник відправлявся через хв 30. Я пішов пройшовся навколо, пофоткав трохи і повернувся чекати початку продажу квитків.
На перший човник прийшов я і ще одна жіночка. Більше бажаючих не було. Дивимось ціни, а там якась нереальна ціна за 1 персону. При цьому написано, що це ціна за 1 або 2 персони. Далі йдуть ціни за 3,4,5,6 персон.
Продавець подивився на нас уважно і питає чи ми разом?
Я трохи розгубився, бо він же бачить, шо ми не разом, а окремо прийшли.
Переглянулися ми з жіночкою і кажемо, шо разом. Продавець усміхнувся і сказав, що з кожного з нас половина суми, яка вказана за 1 персону. Ну так воно набагато цікавіше виходить.🙂) Сіли і попливли. Сидимо на подушках, взуття при вході зняли. Роззнайомились з нашим капітаном і з жіночкою. Вона з Тайваню. Дочка її працює в Осаці, а вона приїхала сюди на день погуляти. Де Україна вона не знала, але наш капітан добре знав, що українки найкрасивіші у світі жінки і жестикуляцією намагався показати, як тримаються українські жінки, яких він бачив.🙂) Але з англійською в капітана було не дуже, тому він на іншому березі помінявся з іншим, який краще розмовляє.
То важко назвати краще, але ж він не екскурсію нам проводив, тому можна було і потерпіти.
Краса там неймовірна! Водичка чистенька, качки плавають, човники різні, момідзі всюди…
Десь посередині маршруту до нас підплив комбіні-човник, на якому можна було купити напоїв і наїдків на різні смаки.
Я і моя тайванська подруга обрали пиво!
Це було дуже прикольно пити холодненьке пивко в такому гарному місці!:)
Місце дійсно красиве. Його також наречені полюбляють для весільного фотосету.
Причалили ми близько до того місця, звідки недалеко інше відоме місце – бамбуковий ліс Sagano.
На цій стежці мене спіткала невдачка. В мене заповнилась картка GoPro і я вирішив її змінити. В той самий момент, коли я міняв одну на іншу мене трохи штовхнули і картка відлетіла в кущовий паркан. Я почав її шукати, підсвічуючи собі ліхтариком iPhone. Я трохи заважав людям прогулюватися, але мені ця карточка була дуже необхідна. Через якісь три хвилини біля мене зупинився дідусь з Тайваню і запитав, що я шукаю.
На якусь секунду, я подумав, що це мене переслідує нагасакський дідусь-фотосенсей, який зараз скаже, що це мені за то, шо не зрозуміло, що знімав.
Я розповів діду свою біду. Він трохи пошукав і каже мені, що треба сюди його жінку. В неї чудовий зір та інтуіція. Бо як тільки він десь заникає від неї копійчину, то вона одразу то знаходить. Проте, нажаль вона зараз вдома, а це далеченько звідси. Ще через 10 хвилин вже 6 пар азійських вузьких оченят намагалось вгледіти мікро sd карточку червоно-білого кольору в дерев’яному паркані таких же кольорів.
Через 20 хв пошуків я змирився, що це шукати голку в сіні, але я не знав перекладу цієї ідіоми на англійську і тому я ше хв 10 вмовляв своїх нових азійських посіпак покинути цю безперспективну справу.
Настрій був трохи зіпсований і я подумав, що це закінчився строк придатності щасливого пророцтва з храму Нагасакі.🙂
Наступним місцем в моїй програмі була станція оглядового поїзда по краєвидам Arashiyama.
Нажаль, всі квитки було продані до 16:30. Це мені ніяк не підходило, бо через дві години від того часу мені потрібно було бути на станції Кіото і вирушати в Нагою, де мене мали зустрічати.
Тому я пішов до станції JR, фоткаючи момідзі і насолоджуючись краєвидами роздумував, чому зникають речі і де навчитися мудрості передбачати очевидне.🙂
Повернувшись в Кіото я прогулявся по ринку Nishiki і повечеряв поблизу готеля.
Коли я розрахувася за вечерю, офіціянт приніс мені керамічну рюмочку в якій був паперовий журавлик і сказав, що це мені сувенір.🙂 Беру журавлика і дякую йому.
Офіціянт із здивуванням пояснює мені, що це все разом мені. І журавлик і рюмка для саке. Приємно!:)
Забрав речі з готелю і гайда на Кіото-станцію.
Біля кас Шінкансену я на якісь 2 хв зупинився, намагаючись зрозуміти куди ж мені треба.
Тут же до мене підійшла дівчина-працівник станції і запитала чим допомогти і куди мені треба. Кажу куди і на який поїзд мені бажано. Підвела до терміналу продажу квитків, наклацала все, що тре. Я заплатив, подякував. Вона провела мене через турнікети, показала напрямок до платформи і пересвідчилась, що я правильно дійшов.:) Я перевіряв!:)
Висновок: подорожуйте Японією і не переживайте! Японці дуже гостинні! 🙂
Більше фото можна переглянути за цим лінком!