Світ тісний!
Я знаю це давно, лише час від часу мені Всесвіт про це нагадує.
Так от здійснили ми вже посадку в аеропорту Haneda. Це зручний міжнародний аеропорт в Токіо. Розташування його по типу нашого аеропорту Київ (Жуляни) – практично в місті, на відміну від усім відомого аеропорту Narita, з якого ще добиратися години півтори.
Поки лампочка “пристебнути ремені” не потухне – ніхто з японців не зіскоче з місця. Рідкісний випадок.:)
Так от стою я вже в черзі на вихід з літака, як тут один японський хлопчина питає мене чи не з України я, бо він сам зараз живе і працює в Києві, а оце побачив на моєму рюкзаку стрічку синьо-жовту, то вирішив спитати. Ask!? Кажу, що і я звідти.
Розговорилися про те і се. Каже всього на пару днів у відпустку. Я йому у відповідь свої плани намалював. Поки обговорили це, то вже черга зрушилась. На виході даю свою візитівку, кажу може буде бажання пива попити в Києві, то зізвонимось.
Він дає свою. Виявляється в нас є спільний знайомий.:) Для мене – це батько наших японських дітей, які 5 років займалися з нами кендо в Київській федерації кендо, а для нього ця людина босс.:)
Посміялись, що дійсно світ тісний і пішли на паспортний контроль.
На кордоні все пройшло швидко. Навіть не спитали нічого. Просканували відбитки, сфоткали на згадку, вклеїли міграційну картку і побажали гарного дня.
Всі пішли по багаж, а я на вихід. Мені ж багаж до Саппоро зареєстрували в Києві!
Підходжу на митний контроль, даю декларацію, а дівчинка – митний офіцер мене резонно питає, де мій багаж?
Показую багажний корінець з Києва, типу все ок. Але ж ні. Дівчинка ясно дала мені зрозуміти, що мій папірець, то є фількіна грамота, а ти, гайдзін-турист, топай назад до конвеєру, шукай свій багаж і приходь сюди з ним на контроль. Потім руцями його на Domestic Terminal віднесеш.
І все це вона пояснила спокійно, тихо і лише кількома словами.:)
Йду назад і думаю, що це ж добре, що вона мене зупинила, бо я б собі такий впевнений полетів би без багажу далі і мав би собі потім чим займатися.
Цікаво буде в Борисполі глянути, чи наші митники звертають на таке увагу.
Стою, чекаю поки виїде моя валіза, а сам собі думаю, ну як так може бути, чому в Борисполі мене запевнили, що багаж доїде самостійно?
Пішов перепитав у дівчинки, яка біля конвеєра з багажем все розрулює. Вона теж мені каже, що в мене пересадка на внутрішній рейс, тому треба самостійно проходити митницю і далі вже здавати багаж на внутрішньому рейсі. Ну ок. Чекаю далі, але щось не видно мою валізу. Вона має примітний ремінь, тому легко ідентифікувати.
Бачу, що мій новий знайомий теж чекає свій багаж.
Конвеєр видав залишки багажу і зупинився. Моєї валізи нема. Моєму знайомому теж багаж не прийшов.
Я собі думаю, що може все таки Бориспіль був правий і мій багаж поїхав самостійно на Саппоро, але чому нема багажу мого знайомого?
Поки я йшов до нього це все з’ясувати, бачу він біжить до іншого конвеєру.
Я за ним. Дивлюсь, а дівчата, які розрулюють з багажем, вже мій і його багаж завантажили на візок і по рації вже почали шукати забудькуватих власників.
Підбіг, вибачився, забрав пропажу.
Виявляється, ми трохи проморгали конвеєр, куди наш багаж подавали.
Пореготали і пішли на митницю.
Поки стояли в черзі, з’ясувалось, що мій новий знайомий – мій тезка!
Є така практика, коли японці беруть собі імена, які звичні для країни, де вони тимчасово проживають. Не офіційно, а так, для зручності для інших. Я знаю наприклад одного, який представляється Віталіком, щоб люди легше запам’ятовували і не перекручували незвичне для них японське ім’я. Так от, моєму новому знайомому друзі обрали ім’я Руслан. Таке от співпадіння.:)
На виході побажали один одному гарного відпочинку і розійшлися.
Перед тим як вирушати на Haneda Domestic Terminal 2, я знайшов кілька точок продажу інтернету і вирішив купити data sim-card одразу в Токіо.
Обрав варіант 4G/LTE з 5 Gb на місяць. Тільки data, але обіцяли трафік по фейсбуку, вацапу, Line та ше кільком невідомим мені месенджерам та соцмережам не тарифікувати.
Поміняв трохи грошей, щоб було за що поснідати перед перельотом. Хочу відзначити, що долар подешевів відносно єни, якщо порівнювати з курсом 2015 року. Ну канєшно, не з 8 до 27, як в нас, але трохи відчутно.
До потрібного мені терміналу ходить безкотоштовний автобус. Знайти його легко. Хв 15 і я вже на місці. Термінал для внутрішніх перевезень не менш активний за міжнародний. Людей багато, але багато і автоматизованих точок чекіну та здачі багажу. Всюди на автоматах написано, що приймається багаж до 20 кг, а в мене ж 22.2.
Щоб знов не дати в штангу з багажем, я вирішив запитатися у дівчат, які рулять багажем. Подивились мій квиток і попросили зайти за стійку для оформлення багажа людиною. Вона там одна на ~ 25 автоматичних і схована від людей, щоб не було спокуси оминути автомати.
Багаж прийняли без проблем і ще й написали мені гейт на квитку ручкою, а вєктор руху на сек’юріті-чек вказали рукою.
Мав ще годину до посадки, то вже швиденько поснідав карі з рисом, бо це поживно і ситно для подорожуючого. 🙂
Сек’юріті чек пройшов швидко і гейт знайти було не складно.
Термінал для внутрішніх рейсів зовні особливо не відрізняється від міжнародного. Інтенсивність потоку людей і рейсів досить висока, але інформації на англійській мові трохи менше. Наприклад, на інформаційних табло назву рейсу і статус перекладають, а заголовки таблиць чи додаткову інформацію – вже ні.
Хоча в цілому все зрозуміло. Помітно, що також інформацію дублюють корейською і китайською.
На гейтах є дитячі майданчики, масажні крісла і що цікаво, ще є телевізори з увімкненим каналом і пультом біля нього. Як вони доходять згоди, який канал дивитися я не бачив, але дивляться з цікавістю.
Я використав цей час для того, щоб налаштувати нову сім-карту, поки був у зоні ві-фі аеропорту. Складностей з налаштуванням на iOS не було.
Переходиш по лінку, завантажуєш профіль, змінюєш сімку, вимикаєш ві-фі і все працює. Хоч 3G, хоч 4G.
Швидкість перевірив. Не космос, але комфортно.
Ближче до часу вильоту на гейті вже було досить людно. Коли почали запрошувати на посадку, то як завжди почали з тих, хто летить в першому та бізнес класі, а також власників преміум карток. Я звик, що таких людей, як правило, не багато на рейсі і почав займати чергу. Виявилось, що не ту, бо вона теж швидко почала рухатись. Оголошення про черговість руху робились на японській і швидко, тому я трохи не встигав зорієнтуватися. Вирішив вийти з черги, поки не переконаюсь, що то мій варіант. Коли залишилось біля гейту приблизно третина від усіх хто вже зайшов, тоді я почув в оголошенні знайоме “minasama” (everyone) і став в свою чергу!
Я вже писав, але кожен раз хочу відзначити, що японці дуже вправно і ефективно розрулюють черги.
На посадці, для зверненння до мене, персонал перейшов на англійську і побажав гарного дня та приємного польоту.
В літаку я відчував себе трохи дивно. Моє місце було майже в хвості літака і я проходив через усі класи. На увесь літак було може 5 гайдзінів. Решта це японці, які практично без виключень, одягнуті в темні костюми, в окулярах та зайняті з головою чимось у своїх телефонах.
Трохи нагадує Матрицю.:)
Проте, я не відчував ніяких поглядів на собі. Ну подумаєш бородатий гайдзін летить з ними…
А от я почав насторожуватися. Справа в тому, що Хоккайдо, то північ Японії. По прогнозам, в Саппоро має бути холодно, але в літаку всі японці в костюмах. Ніякого іншого верхнього одягу. Може це місцеві, які літали в справах в Токіо? Може токійці, які не перевірили прогноз? Подивимось по прильоту.:)
Переліт до Саппоро короткий. Приблизно півтора години. На борту не годували, але пропонували напої. Місця для ніг було зовсім мало.
По прильоту я звернув увагу на розмір нашого борту. Не маленький. На деяких відрізках дешевше літати на літаках, ніж користуватися японською залізницею.
Як було зрозуміло з ситуації на посадці, літають люди не тільки в економ класі і літають часто, якщо мають всі ті привілейовані картки.
В Саппоро з багажем проблем не було, але на валізі з’явився новий бейджик “Heavy”. Як вони знають, що я люблю слухати heavy ? 🙂
Цікаво, що на виході з аеропорту стоять бокси різного розміру, а біля них людина, яка активно запрошує кидати в них стікери з валіз.
Для чого це робиться, я ще не розібрався, але бачу це вперше.
Я теж туди свій кинув.:)
Тепер мені потрібно знайти JR Information Center, щоб обміняти там свій ваучер на JR Rail Pass. Кинулось в очі, що з’явились дублювання інформерів в аеропорту Саппоро ще й російською мовою.
Не те щоб це дуже допомогло, але знайти JR станцію було не складно. Процедура обміну зайняла хвилин 7. Спитали з якої дати його активувати. Оскільки він мені потрібен вже, то так і попросив. Однак, буває людям треба інший режим, то це теж можна відрегулювати в межах правил. Як бонус мені зарезервували місце на найближчий експрес до Саппоро.
З JR Rail Pass’oм потрібно проходити не через турнікети, а повз віконце контролера станції. Показуєте йому цю книжечку і він пропускає. Якщо зробили резервування місця, шукаєте свій вагон і місце, якщо ні, то сідаєте у будь-який вагон, крім тих, які передбачають резервування.
Моє місце до Саппоро було біля вікна.
Поїзд їхав майже безшумно. Взагалі не чути звичного для наших доріг співу рельс і коліс ту-тук-тук, ту-тук-тук.
Аж не звично. І це звичайний експрес.
Цікаво, що на сидінні є такий от тримач квитків. От наприклад їдете ви стомлені, заснули в поїзді, що зовсім не важко з таким тихим ходом, а тут приходить контролер. Щоб не будити вас він може перевірити квиток і там залишити.
Ваша задача його не забути, бо на виході турнікет не пропустить.
Погода в Саппоро цього дня виявилась на диво теплою!
Щось таки вони знали в літаку ті токійці чи саппоряни, коли обирали одяг на подорож. 🙂