Виліт з Києва о 6 ранку робить практично безтолковою спробу поспати у ніч відльоту.
Десь о 4:00 бажано виїхати в аеропорт, о 2:00 прокинутися, а коли ж пакувати валізу?;)
Враховуючи, що мій приліт у кінцеву точку буде з самого ранку, то спати треба в літаку, щоб одразу перелаштуватися на новий режим дня.
За усіма зборами забув завчасно зачекінитися он-лайн на перельоті до Франкфурта Люфтганзою.
Ніколи не знаєш, куди тебе посадять і скільки там буде місця для ніг.
На відміну від МАУ, Люфтганза не змінила борт. Був саме той, що зазначений в квитку.
Співставивши дані з сайту Люфтганзи та SeatGuru я виловив лише одне місце, яке було ще доступним і могло бути з нормальними умовами – 27D.
Це наступний ряд за аварійним, але перед місцем 27D є крісло для стюардеси, яке трохи посунуто вперед. Те що мені тре!
З третьої спроби сайт Люфтганзи таки провів цю реєстрацію і я зміг отримати pdf посадкового квитка на мейл. Я реєструвася з компа на сайті, а потім намагався отримати посадковий в їх мобільній аплікації. Однак, виглялало так, що ці два родичі не знають про існування одне одного. Реєструватися на рейс по-новій в мобільній аплікації мені натхнення вже не стало.
Мені здається, що Люфтганза могла б зробити трохи елегантнішим отримання посадкового на мобільний пристрій.
До аеропорту викликав uber. Тариф 190 грн я вважаю дуже справедливим.
Як для 4 ранку, водій був дуже свіжий і балакучий.
Одразу поцікавився куди це я на свято зібрався. Кажу як є. Лечу в Японію.
І тут водій аж підскакує. Просто вибух емоцій. Починає захопливо розповідати мені про те, що він дуже хоче в Японію, бо там круто і класно! Він по ТВ бачив.:) А взагалі він ще жодного разу не був закордоном, але в Японію точно хотів би.
Звичайно, я не міг не погодитися з такими очевидними твердженнями і майже всю дорогу слухав його розповіді про те, що його вразило в сюжетах про Японію. Мушу відмітити, що багато чого про тонкощі Японії він розумів дуже добре.
Мені було приємно поспілкуватися з фаном Японії.:) Поставив йому 5 зірочок за відмінну розмову. Водіння і авто, до речі, теж були на відмінно.
В аеропорту, не зважаючи на онлайн реєстрацію, все рівно треба йти на стійку, щоб здати багаж.
В мене був перевіс у 300 грамів, я вже зібрався на всю усміхатися дівчинці, яка реєструвала багаж, а вона побачивши, що квитки в Японію усміхнулась і сказала, що все ок.
Я аж видихнув, бо “зборка-разборка” валізи на приведення у відповідність маси і об’єму мого багажу до вимог перевізника, то ще не проста виявилась б задачка.
Але коли вона запитала чи є в багажу електроніка чи акумулятори, то я трохи напрягся.
Маючи досвід подорожування по Японії, цього разу я набрався пауербанків по повній. Звичайно, я запихнув їх в багаж, бо шось десь читав, що авіаперевізники змінили правила їх перевезення блаблабла… Виявилось, що їх треба брати в салон літака, а не здавати в багаж.
Довелось оперативно все перепакувати. Тепер валіза схудла майже на 1,5 кг, але поважчав мій заплічник.:)
На диво, митний та прикордонний контроль я пройшов швидко, хоча працювало дуже мало постів.
До відльоту купа часу, а зайняти себе нема чим.
Запах дютіфрі навіяв ностальгію за колишніми подорожами, аеропортами, пригодами. Маючи вдосталь часу, я пройшовся кілька разів по терміналу, щоб оцінити його стан.
В таку ранкову пору він майже порожній.
Лише кілька гейтів очікували пасажирів на виліт. На решті гейтів було або пусто, або там спали туристи, які демонстрували майстерність йогів, утримуючись увісні в карколомних позах поперек ряду сидінь.
Млявість туристів спонукає продавчинь з дютіфрі та модних бутіків кучкуватися біля входів і гучно обговорювати політику власників щодо їх трудової дисципліни в нічний час.
В цілому, термінал досить чистий. Видно прибиральниць всюди.
Віфі не тестував.
Цікаво було спостерігати наскільки відрізняється контингент на рейсах до Франкфурту і Амстердаму від рейсу до Шармальшейху. 🙂
Гуляючи повз гейт на виліт до Амстердаму, був свідком незрозумілої ситуації, коли жіночка спочатку на українській, а потім на англійській мові, гучно і лайливо запитувала у персонала авіаліній, а потім у їх менеджменту, чому з нею не спілкуються на українській чи англійській, натомість вперто звертаються російською. Жіночка ця нарікала, що це в нас щось ще не Європа, у яку ми прагнемо.
Чим той інцидент закінчився я так і не дізнався.
В черзі на посадку на мій рейс до Франкфурту була переважна більшість іноземців. Це видно по паспортам, які люди тримають напоготові.
Мені здається, що по людях видно, хто летить вперше або літає рідко, а хто вже налітався або робить це досить часто.
Цікаво було б взнати, чому доля завела цих людей в Україну і з якими враженнями вони відлітають?
Колись, коли я вперше відвідав Японію на дві доби, в аеропорту Кансай (Осака), волонтер попросив мене заповнити анкету про мої враження від відвідин Японії. Коли я повернув йому заповнену анкету, він був вражений, як можна бути в Японії тільки два дні! Сказав, що я маю обов’язково приїхати на більший термін!
Що я тепер постійно роблю.:)
До речі, після того як я віддав анкету волонтеру, він подарував мені паперові серветки як маленьку подяку за увагу до його прохання. Японцям важливо мати зворотній зв’язок з туристом, а чому б у наших аеропортах не опитувати туристів з метою виявлення конкретних проблем, які можна покращувати?
Борт був не повністю заповнений. Біля мене не було сусіда, тож подорож до Франкфурта можна зарахувати як комфортну.
Після приземлення, голос в динаміках нам сказав, що всі пасажири пройдуть паспортний контроль перед виходом з літака. З пояснень стюарда на німецькій я не дуже зрозумів чи це стандартна процедура для всіх літаків чи тільки для тих, що прибувають з України, бо це дійсно виглядає, що Європа для українців трохи не та.
Паспортний контроль здійснював поліцай, який стояв на виході з літака.
У когось він питав про візи, рід занять в Україні і таке інше.
Мене нічого не питав. Покрутив в руках паспорт, погортав візи і на тому все.
З літака в термінал нас віз автобус. Далеченько їхали. Франкфуртський аеропорт вражає кількістю бортів і обслуговуючої їх техніки.
На вході в термінал було два працівника, які стояли з планшетами і допомагали зорієнтуватися тим, у кого транзитні рейси. Це дуже зручно, особливо, якщо гейт по якійсь причині за час польоту змінився від того, що вказаний в посадковому. У іншому випадку їх поради зводились до того, що вони просто казали – слідуйте за вказівниками, шукайте на вказівниках відповідну літеру.
Мій гейт був B45. Наступний відрізок мого перельоту буде виконувати японський авіаперевізник ANA (All-Nippon-Airways) і цей факт мене дуже радував, бо це завжди означає, що персонал на борту буде дуже привітний і уважний.
Довго блукаючи по вказівникам я дійшов до монорейлу, яким потрібно було проїхати до іншої будівлі терміналу 1. Давно не катався на такому.:)
Перед тим як вийти до гейтів був сек’юріті чек. Вусатий кремезний дядько-охоронець запросив зайти до кабінки-сканера, після того як я виклав все, що в мене було на стрічку рентгена. На вході в кабінку дядько спробував встановити мову інтерфейсу спілкування зі мною на час проходження процедури і запропонував німецьку, англійську та французьку, повторюючи по черзі на цих мовах типу такого:
“Для вибору мови спілкування дайте відповідь на зрозумілій вам мові і далі варіанти:
1. Шпрехен зі дойч?
2. Ду ю спік інгліш?
3. Парлє ву франсе?”
Мені, було трохи соромно, що я не “спік” пасочку до свята, але відповів, що інколи я спік інгліш.
Коли сканер прокрутився навколо мене, тримаючого руки над головою як воєнноплєнний, дядько запитав мене “where are you from, sir?”
На мить я подумав, що це питання є частиною процедури перевірки і відповів йому “from Kyiv, capital of Ukraine, sir!”
А він мені у відповідь, запрошуючи жестом руки вийти з камери сканера, каже “Dyakuyu, sir!” і усміхається у свої широкі вуса.:)
Було дуже приємно!:) Я трохи розчулився від такої привітності, яку я раніше не зустрічав на європейських сек’юріти постах. Похлопавши дядька по плечу і подякувавши йому на всіх тих трьох мовах, я натхнений і з чудовим настроєм побіг далі шукати свій гейт.
Пригадуючи ранкові події навколо мовного питання в Борисполі, можу твердо ставити 1-0 на користь Європи!
Знайшовши свій гейт і маючи майже 4 години в запасі, я обрав кафе для сніданку, де нарешті з матюками і танцями зміг побороти free wi-fi аеропорту, щоб перевірити чи всі мої френди запостили пасочки і писанки в фб.:)
Поснідавши франкфуртськими сосисками з картопляним салатом і посмакувавши Пауляйнера, я почимчикував на свій гейт в очікуванні початку посадки.
По дорозі до гейту, зупинив мене афро-канадієць (як потім з’ясувалось) літнього віку, який стояв напроти інфокіоску аеропорту. Добродій вибачився, що затримує мене та запитав, чи знаю я, як тим апаратом користуватися, бо йому треба дуже Інтернет.
Дружнім країнам треба допомагати, тим більше, що я вже знаю всі па танцю для підключення віфі.
Кажу йому, що для інтернету достатньо смартфона. Він каже, що має і дістає якийсь Андроід. Тут я трохи почав втрачати хвацькість, бо не дуже товаришую з цією ОС, але ж треба спробувати.
Питаю, чи має пан мейл? Відповідає, що і це в нього є. Ну тоді ми і почали танець.:) Мейл в нього – це повне ім’я та прізвище на французькій мові, хоча вони не звучали як французькі і ввести їх на Андроїді з автовиправленням було трохи морочно. Кілька піруетів і вуаля, законектились. Пан так щиро мені дякував, ніби я йому грошей дав.:)
Кажу нема за шо, 24 години можете користуватися в межах аеропорту і пішов далі на посадку. Про те, чоловік мабуть мене не зрозумів, бо продовжував ще хв 10 стояти напроти інфокіоску, вважаючи, що інтернет буде працювати лише там. 🙂
Посадка розпочалась з оголошення в гучномовець, яким мене (називаючи по імені і прізвищу) і ще одного японця викликали на стійку гейта.
Я навіть не встиг подумати, чого мене кликали, бо перебуваючи в метрі від стійкі я просто підійшов до стюарда і спитав, чому він мене кличе?
Він попросив мій паспорт і переконавшись, що я і є той, хто йому треба, запитав чи розумію я англійську, бо моє місце біля аварійного виходу.
Я запевенив його, що моєї англійської вистачить для цієї місії, але він мені все одно вручив відповідну пам’ятку і відправив її вивчати.:)
Моє місце 30Н. Біля проходу і в ряду аварійного виходу. Місця повно!
Як тільки сів, стюардеса дала читати таку саму пам’ятку про дії у випадку надзвичайної ситуації і попросила сприяння на час польоту.
Запевнив її, що все буде тіп-топ, вона тим часом продовжувала перевірку готовності до взльоту.
Я багато разів бачив, як японці показують пальцями і промовляють шось в голос, коли проводять якісь перевірки. Наприклад, машиністи в поїздах. Так само і тут було. Перевірка стюардесами ANA виглядала більш прискіпливою, ніж в Люфтганзі.
Після взльоту нам запропонували рисові снеки, які я дуже люблю!:)
Трохи згодом запропонували обід на вибір. Я обрав японський варіант.
На десерт було морозиво. Смачненько!)
Увімкнувши на медіацентрі музику в навушники заснув, бо треба перелаштувати організм на інший ритм.
Я ніяк не привчусь зручно розміщатися в кріслах літаків. ;(
Ну трохи можна поспати в одній сидячій позі, але ж 11 годин так не протриматись. Затерпає все. 🙂
Пролітаючи над Хабаровськом нам запропонували сніданок на вибір. Обрав японський варіант – рис з якоюсь сливою і рибою. Омлет і сосиску я і вдома можу з’їсти, а от сливку з рисом – ні.:)
Попросив ще літакової “кави”, щоб нагадати собі, що мене чекає і швидше починати відвикати від звички її пити, поки буду в Японії, бо кава тут специфічна. Краще пити чай, він тут смачний і міцний – штирить не гірше за нормальну каву. Хоча може щось змінилось.:)
Ще на початку польоту нам роздали для заповнення прикордонну та митну декларацію, але я не взяв з собою ручку в політ, то вже після сніданку попросив у однієї зі стюардес авторучку.
Ручку вона мені дала, а от куди віддати не сказала. А стюардес тут багатенько. Думаю, що то не гарно не віддати ручку, мені чужого не тре.
Виглядав, виглядав її, але марно.
Однак, інша стюардеса побачила, що я шось кручусь і питає, чим може допомогти. Кажу, ручку повернути власниці хочу, а вона каже – візьміть собі, якщо вам треба.
Подякував, але кажу, може хтось ще такий самий без ручки буде, то йому і дасте. Так на всіх не напасешся ручок.:)
Підлітаємо до Токіо.
Роздали ще цукерок на дорогу!
Далі маю пересісти на внутрішні авіалінії. Цікаво, як там сервіс буде.